Ми були на зміні, як раптом подзвонили і попросили терміново приїхати. Сказали, що у жінки почалися перейми, а вона була на 40-му тижні.
Ми ледве-ледве дісталися через півгодини, постукали, нам відкрила двері вагітна дівчина. Ми її оглянули, і зрозуміли, що зараз же потрібно було довезти її до пологового будинку.
Вона попросила почекати, так як потрібно було зібрати речі для лікарні. Нам тоді здалося, що бідолаха була вдома зовсім одна. Ми спустилися в машину, а тим часом вона збиралася. На ці «збори» пішло півгодини!
Тут ми бачимо, що вона спускається, а в руках у неї малюк!
Ми всією бригадою втратили дар мови. Вона сама народила! За півгодини! Ми подумали, що поки ми сиділи в машині і думали, що вона повільними кроками ходить по дому і збирає речі, ця сильна і бойова жінка народжувала.
Проходить буквально хвилина, ми поки не прийшли в себе. Тут за нею спускається друга така ж, але з пузом! Зараз ми точно вже нічого не розуміли, і нам здавалося, що ми, швидше за все померли в аварії, поки мчали на виклик, а це все відбувається вже після смерті.
Та наші шизофренічні роздуми перервала одна з цих жінок, яка сказала: Ну, сестричка, з Богом. Не переживай, народиш так само легко, як і я місяць тому!
Тепер все стало на свої місця. Вони сестри-близнючки, одна з яких народила місяць тому, а не дві хвилини тому, як нам здалося. Нас відпустило. Поки ми їхали в лікарню, ледве стримували свій сміх. А весело нам було не тому, що ми все-таки не вмерли, а тому, що жінка сама не народила!