Британське Міноборони зазначає, що незаконне та неспровоковане вторгнення в Україну триває, і показує свіжу мапу територій, які окуповано та за які ведуться бої.
За останній тиждень повністю звільнено від окупантів Київську, Житомирську, Чернігівську та Сумську області.
2 квітня на мапі з’явилися позначки, що українські війська пішли у контрнаступ. Тоді ж Київську область повністю звільнили від окупантів. Також російські війська пішли з Чернігівської та Житомирської областей. Останньою звільнилася від загарбників Сумщина.
Ще 7 квітня на мапі від британських розвідників частина території Сумщини позначалася як спірна (за яку ведуться бої).
Варто зазначити, що Російські війська вже залишили Київську, Чернігівську, Житомирську та Сумську області на тлі того, що не мали успіху в наземній операції, натомість мали проблеми з особовим складом та постачанням.
Частину виведених із півночі військ РФ перекидає на схід України. Очікується, що Росія спробує захопити повністю Донецьку та Луганську області, вона також б’ється за території Харківської, Херсонської, Запорізької областей, намагається пробитися до Миколаєва.
Однак Путін зробив жахливу помилку, прийняв катастрофічне, непродумане рішення, помилковість якого цілком виявилася в лічені дні. Але якщо він визнає це, то розгубить той політичний капітал, на який працював 20 років, – Свій образ крутого і відмороженого хлопця, який ризикує, порушує червоні лінії, але в результаті виявляється в якомусь сенсі переможцем і може йти далі.
Щоб не розгубити цей капітал, Путін продовжує війну, затягуючи у воронку катастрофи країну все далі. Він вимагає рішучого і жорстокого наступу на Донбасі. Отримавши Донбас і сухопутний коридор до Криму, він зможе заявити про свою перемогу. Парадокс полягає в тому, що навіть якщо йому це вдасться, це буде гірше, ніж поразка. І гірше, ніж Піррова перемога, – Путіна перемога, пише Кирило Рогов
Російський політолог.
Стамбульська платформа домовленостей відкривала деяке вікно. Так, відхід до кордонів на 23 лютого виглядав для Москви політичною поразкою (тому що де-факто в цій війні Росія зазнає поразки), але дозволяв почати торгівлю про деяке обмеження санкцій, відкласти питання про обмеження поставок енергоносіїв і заморозити питання Криму і Східного Донбасу. В цілому, тут була перспектива деякої довгострокової угоди для нормалізації ситуації.
Продовження війни і її нові жахи і злочини, тим більше захоплення Донбасу і сухопутного коридору в Крим, навіть якщо вони відбудуться, означатимуть наступне. Де-факто встановлені зони контролю будуть неприйнятні для України і заходу (це б означало перемогу Путіна). Тому позиція України і Заходу буде жорсткою: всі санкції зберігаються, поки Росія не покине міжнародно визнані межі України.
Російська економіка, між тим, буде відкинута на 25 років тому, а санкції проти російських енергоносіїв будуть поступово нарощуватися в міру заміщення їх на європейських ринках. Газ, який буде вивільнятися з європейських ринків, Росія нікуди не зможе подіти, тому що будівництво нових трубопровідних потужностей або заводів ЗПГ в умовах санкцій немислимі. Доведеться просто скорочувати видобуток. Російська нафта буде йти в Азію з 50% дисконтом. І так далі. Кремль не зможе “насолодитися” своєю перемогою в умовах деградації і дезорганізації економіки. Та й російському населенню до того моменту вона стане як кістка в горлі, пише Главред.
І що дивно! У російських елітах повно людей, здатних усвідомити і усвідомлюють цю перспективу, але ніхто не володіє не тільки правами, але головне – волею, щоб зупинити або хоча б пригальмувати це дивовижне національне харакірі. І цим вони беруть участь у катастрофі, навіть якщо намагаються надати своїм практичним діям вид поверхневої розумності.
