Пн. Мар 20th, 2023

Надія мила вікна, коли в дверях зʼявився її чоловік Віктор. В руках у нього була велика картата сумка.

Віктор прямо в черевиках зайшов у кімнату і почав збирати свої речі!

Надія очі вирячила від здивування!

Вона стояла і дивилася на це все, витираючи мокрі руки кухонним рушником.

Віктор брав футболки, шкарпетки й штани з полиці і, не дивлячись кидав у сумку.

Надія спочатку була подумала, що Віктор жартує, але тепер вона ясно бачила, що чоловік налаштований рішуче.

– Вікторе, та скажи хоча б що трапилося?! – не витримала вона.

Надія не розуміла, що відбувається.

– Надю. Я втомився. Все одне й те ж саме! Дім, робота, дім, робота. Так я не хочу. Давай якийсь час поживемо окремо.

Надія ну ніяк не чекала від чоловіка таких промов.

– Поживемо окремо? Це як так? Та він же готову їжу не може знайти в холодильнику!

Жінка була просто приголомшена словами чоловіка. Їй самій зовсім не хотілося залишитись одній на п’ятому десятку.

– Думай, Надю, думай! – казала вона собі подумки.

– А ти маєш рацію, Вікторе! – вперши руки в боки, заявила Надія. – Як ми раніше до цього не додумалися? Правильно, розслабся, перезавантажся, а там дивись і я перепочину.

Не готуватиму! Мені ж ці відра супів і борщів і задарма не потрібні! Посуду та прання стане менше! Нарешті, я запишуся у спортзал. А прямо зараз, як тільки ти підеш, запрошу дівчат – Оленку, яку ти терпіти не можеш, і Ганнусю, яка від одного твого вигляду біситься!

Віктор мовчки вислухав полум’яну промову дружини, а про себе подумав:

– Бач ти, готувати вона не буде! У зал піде!

А вголос сказав:

– А Ганні я чим не догодив?

– Ну, ти ж знаєш її! Каже: “Мужлан твій Вітька, ні квіточки, ні подарунка від нього не дочекаєшся! Грубий, недалекий він.”

Надя зняла поклала рушник, сіла на диван і продовжила спостерігати за чоловіком. А той уже не так швидко скидав речі в сумку, задумався про щось.

– Так що маєш рацію ти, Вікторе, – зітхнула Надія. – Я теж втомилася і теж хочу відпочити.

– Так вже ти й втомилася!

– Звісно! Поки приготуєш, поки шкарпетки твої з усіх кутів вигребеш, навіть часу на себе не залишається. Добре, що наш синочок, Іванко, вже виріс, домашнє завдання з ним готувати не треба!

– Хм, так вона теж має рацію. Я після роботи – до телевізора, а Надя – на кухню. Ні, їй мене не переконати, вирішив піти, то піду!

Віктор пішов у ванну, взяв своє приладдя для гоління і теж поклав у сумку.

– Вікторе а куди хоч підеш? – Надія пішла за чоловіком і почала спритно накручувати волосся на бігуді. – От думаю кучері завити, раптом дівчата в кафе покличуть…

Віктор уже вигадав шляхи відступу:

– А я, Надю, поки що в квартирці поживу, яка мені від бабусі дісталася.

– Вікторе, ти, схоже, забув, але там уже живе твоя двоюрідна сестра Люба. Пам’ятаєш, твоя мама тебе вмовила її пустити?

– Точно! – згадав Віктор. – Ну, тоді, тоді я у Миколи переночую. Вже він мене точно прихистить. А вранці вирішу.

– Вікторе, Вікторе! – похитала головою Надія. – А Ольга як же ж?

Ольга була дружиною Миколи, і вона не переносила його друзів.

– Вона ж тобі таке влаштує, і Микола не допоможе!

– Знову Надія права! – думав про себе Віктор.

Він озирнувся на дружину, а тої нема – вона в кімнаті по телефону вже розмовляє.

– Алло, доставка?! Я хотіла б замовити ігристе. Ой, ні, краще дві! Ковбаски хорошої, лимончиків три штуки. Ледь не забула! Ще біленької!

Віктор Миколайович уважно слухав, що замовляє Надія:

– У неї, значить, тут буде свято, а я від дружини Миколи різне буду вислуховувати!

Насправді Віктор передумав іти ще тоді, коли Надія сказала, що запросить подруг. Але він не міг відступити від свого рішення, як же: мужик сказав – мужик зробив!

Він сподівався, що Надя засмутиться, може, навіть заплаче, тоді він благородно погодиться залишитися.

А він би ще й ультиматум їй висунув: щоб раз на тиждень готувала особливо смачну вечерю із незвичайних страв.

Щоб менше розмовляла з подругами, які його дуже дратують. І щоб нарешті змінила цю свою зачіску, адже вона їй зовсім не личить!

Словом, подивився Віктор на Надю і зрозумів, що вона вже давно не те дзвінке дівчисько, в яке він по вуха закохався.

Перестала фарбуватися, волосся відростила, поповніла. Він захотів якось розбурхати її, тому і затіяв “відхід”. Але його план не працював…

Надя знову щебетала по телефону:

– Оленко, ти сьогодні вільна? Приходь до мене. Мій? А його не буде вдома! Я ще Ганнусі подзвоню, посидимо втрьох. – Надія весело засміялася. – Я вже все замовила, тож ноги в руки, і бігом сюди!

– Ганнусю, привіт! – Надя зателефонувала другій подрузі. – Приїжджай до мене, гуляємо сьогодні! Віктора не буде. Ну, все, чекаю!

– Надійко! – гукнув Віктор.

– Ой, Вікторе, ти ще тут? Ти все зібрав? Ну, йди тоді, до мене дівчата скоро приїдуть.

Надія, наспівуючи веселу мелодію, присіла за туалетний столик, щоб нафарбуватися.

– Надя, а можна я залишусь? – раптом жалібно попросив Віктор вже у дверях.

– Як це? Ти ж втомився. Йди відпочивай! Я теж хочу відпочити. Яка чудова ідея спала тобі на думку!

Віктор уже не вважав свою ідею прекрасною:

– Надя, будь ласка! Мені нема куди йти.

– Ти до Миколи збирався, от і йди.

Надя вийшла в коридор, відчинила двері і практично виставила чоловіка за двері:

– Я тобі подзвоню, коли відпочину. Але здається, це буде нескоро!

Надія залилася веселим сміхом і зачинила двері, а потім ще й замкнула на засув. Чоловік виразно почув клацання.

Що ж, робити нічого, побрів він униз сходами, зі своєю картатою сумкою.

Спочатку Віктор хотів посидіти на лавці біля під’їзду, але передумав і пішов через дорогу, навпроти будинку.

Він ще іноді оглядався на вікна квартири, де двадцять чотири роки був щасливий зі своєю дружиною Надійкою.

– Ну і недолугий я! Сам себе перехитрив!

На кухні та у великій кімнаті світилося світло, схоже, що Надія готувалася зустрічати подруг.

Віконце в маленькій спальні залишалося темним, тому Віктор не міг розгледіти, що там, ховаючись за фіранкою, стоїть Надія і дивиться йому вслід.

Вона мало не дозволила йому залишитися, адже він виглядав таким сумним і нещасним. Вона вже майже розкололася, що не кликала жодних подруг і не замовляла доставку, вона розіграла цю виставу для нього.

Щоб Віктор теж трохи посумував. Як вона, коли помітила, що він до неї охолонув, і чоловікові очі вже не сяють при погляді на неї.

Наді здавалося, що вони перетворилися на меблі, які не помічають і можуть будь–якої миті засунути в комірчину або винести в гараж.

Віктор нічого не говорив, але Надя відчувала хвилі невдоволення, що йшли від нього.

– Зате зараз він, мабуть, усім задоволений?

Надія витримала ще годину, одяглась і пішла на пошуки Віктора. Як вона й думала, чоловік сидів на лавці біля будинку через дорогу.

Він весь стиснувся, насупився. І справді, ночі стали холодні.

Надія підійшла до чоловіка впритул, і тільки тоді він її помітив:

– Надія? Ти чого прийшла? Твоя вечірка закінчилась?

– Вітю, ну, чому ти в мене такий нерозумний? Не було ніякої вечірки, я тебе обманула.

– Але чому?

– Тому що ти налякав мене! Я не очікувала, що ти зробиш таке!

– Ну, я просто… Хотів… Ти не образишся, якщо я скажу?

– Говори.

– Я раптом згадав, якою ти була в молодості. І зрозумів, що скучив за тією Надією. Я розумію, що час не повернеш назад, але ж можна хоч щось зробити. Ти могла б підстригтися, зайнятися спортом, стежила б за собою…

– А що ти зробив би? – різко запитала Надія.

– Не зрозумів?

– Ти теж не молодий хлопець давно! Он і живіт відростив, а твій улюблений спорт – перегляд телевізора лежачи на дивані. Дай на дай, любий мій! Щоб ти зробив?

– Я міг би теж спортом… Більше допомагав би тобі. І відпускав тебе до подруг. І нехай до нас приходять, я не сваритимуся.

– Ото ж бо! Такий дорослий дядько, а не знаєш, що сім’я – це праця двох, причому постійна.

– Я знаю, просто забув… – зніяковів Віктор. – Отже, мир?

– А ти все запам’ятав, що обіцяв? – примружилась у темряві Надія.

– Так, так, я запам’ятав! Ходімо швидше додому, бо я вже змерз!

І вони обнявшись, швидко попрямували до будинку…

 

 

Надія мила вікна, коли в дверях зʼявився її чоловік Віктор. В руках у нього була велика картата сумка. Віктор прямо в черевиках зайшов у кімнату і почав збирати свої речі. Надія очі вирячила від здивування! Вона стояла і дивилася на все це, витираючи мокрі руки кухонним рушником. Віктор брав футболки, шкарпетки й штани з полиці і, не дивлячись кидав у сумку. – Вікторе, та скажи хоча б що трапилося?! – не витримала вона. Надія не розуміла, що відбувається

от Elisa

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *