Сб. Дек 10th, 2022

Оля з дитинства була впевнена, що люди чітко поділяються на дві категорії – погані та хороші. І якщо людина добра, то вона не здатна на погані вчинки. І навпаки, поганий ну ніяк не здатний на добре. Поступово, дорослішаючи, розуміла, що не все і не завжди вкладається в цю струнку систему: найкраща подружка Ірина, яка не раз допомагала її в різних ситуаціях, раптом донесла на неї іншим дівчатам, а строга вчителька математики, завжди готова поставити чергову двійку, водила їх клас у похід, співала з ними пісні, вчила розкладати багаття та ставити намет.

Поступово Оля навчилася розуміти, що не все буває категорично чорним чи білим, але підсвідомо продовжувала ділити оточуючих на «поганих» і «хороших». І життя також, за її уявленнями, було якщо й не однотонним, то з переважанням одного кольору, чорного чи білого.

Спочатку все було добре, і події траплялися переважно добрі: вона успішно закінчила школу, вступила до ВНЗ, закінчила з відзнакою. На п’ятому курсі одружилася з гарним хлопцем Павлом, який закінчив цей же факультет на два роки раніше. Народила спочатку хлопчика Володю, потім доньку Віку. Знайшла непогану роботу – не сильно грошову, зате спокійну, і недалеко від будинку. Чоловік заробляв, іноді щось робив по хаті, дітки росли на радість.

Але потім доля, мабуть, вирішивши, що негоже все хороше складати в кошик до одного покупця, вирішила не розмінюватися на дрібниці, а розвернули життя Олі на сто вісімдесят градусів. Почалося з того, що в їхньому відгородженому будинку оселився дуже неприємний тип. То був літній чоловік, самотній, років шістдесяти. Жив один, у маленькій квартирці на першому поверсі, і поводився по відношенню до сусідів просто некрасиво. Ніколи ні з ким не вітався і навіть не відповідав на привітання. У дуже рідкісних випадках, якщо виявляли наполегливість, міг буркнути у відповідь щось нероздільні, розвернутися і піти. Але при цьому охоче сварився з усіма: на хлопчаків, які грали у футбол, на молодь, яка співає вечорами під гітару, навіть на бабусь, що тихо пліткували на своїй лавці.

Не можна було зрозуміти, чому всі його дратують: навіть до мам з дітлахами він висловлював якісь претензії.

Начебто і не сильно заважав цей сусід, але з його вселенням у Олі почалася чорна смуга.

Спочатку сталася подія не дуже приємна, але цілком повсякденна: мама поїхала жити до молодшої сестри Олі. Продала квартиру тут, купила там, де зараз живе Аня, на іншому кінці країни. Вона поїхала туди до чоловіка, два роки тому, і зараз піднесла всім сюрприз у вигляді двійнят, сина та доньки. Її чоловік був з дитбудинку, заробляв непогано, але по дому допомагати не вмів і не хотів.

Мама Олі сказала: «У тебе, Оля, діти вже великі, ти й сама впораєшся. А Ані треба допомогти!», і поїхала до молодшої доньки. Але це була ще не біда, а так просто репетиція. Те, що сталося слідом, ніяк не лягало в голові. Її Павло, люблячий чоловік і батько, добрий сім’янин, раптово їй зрадив, потім закрутив з тією жінкою роман, і зрештою пішов до неї назовсім! Це було настільки несподівано, підло та безглуздо, що Оля просто розгубилася. У неї просто в голові не вкладалося, як така добра, гарна, виключно позитивна людина раптом викидає таке!

Наступна біда почалася раптово. Почалося масове скорочення, і Оля потрапила до списку звільнених. Формально скоротити її не мали права, як маму неповнолітніх дітей, але жінка, що погано розуміла, підписала підсунуту їй заяву з власного, і звільнилася, отримавши невелику компенсацію. Однак і це виявилося не межа!

При черговому огляді у маленького Володі виявили недугу, ту саму недугу. Так, її виявили відразу, і прогнози давали позитивні, але мали бути важкі, довгі і дорогі процедури. А завершальним акордом цієї безглуздої симфонії стало те, що сусіди згори, гуляки та ледарі зламали кран і пішла вода не лише в квартиру Олі, а й нижніх сусідів, які щойно закінчили дорогий ремонт.

Спочатку ті прийшли до Олі, почали сваритися. Абияк розібралися, що вона не винна, але в бідноа жінка розхвилювалася, і навіть довелося викликати швидку. Становище Олі було поганим. Повна відсутність грошей, біда з квартирою, недуга в дитини, якій терміново потрібні процедури…

Оля кинулася по друзях і родичів, просячи хоч чимось допомогти. Трохи перевів колишній чоловік, подолавши, як з’ясувалося, тяжку сварку із боку нової дружини. Оля спочатку хотіла відправити гроші назад, але змирилася та взяла – вони потрібні були дитині. Відірвали від себе трохи мама з Анною та її чоловіком, незважаючи на витрати з дітьми. Щось зібрали подруги і сусіди, але це була крапля в морі.

Потрібно було харчуватися, причому харчуватися добре: у Володі взагалі спеціалні рекомендації, та й Віка не могла обходитися самими макаронами чи кашею. Вони з Павлом ще не розлучилися, тому аліменти від нього поки не надходили. Та й, судячи з історії з грошима від нього, нова дружина всіляко намагатиметься зменшити ці надходження – наприклад, захоче, щоб він платив мінімум за липовою довідкою.

ДумалаОля навіть продати квартиру, сплатити за процедури, а потім шукати оренду. Але швидко квартиру не продаси, буде ж поділ майна, та й вигляд у житла після після «допомоги» сусідв зверху, той ще. Зателефонував з лікарні, посварили її за те, що досі не почали процедури, тягнути більше не можна. Вона пообіцяла завтра вирішити всі питання, зовсім не уявляючи, яким чином вона це зробить.

Може оформити кредит? Але хто їй його дасть, і навіть якщо дадуть, чим вона розплачуватиметься? Вона впала на диван обличчям у подушку і тихенько, щоб не хвилювати дітей у сусідній кімнаті, що притиснулися один до одного, заплакала, не витираючи гіркі сльози. Пролунав дзвінок у двері. Вона пішла відкривати, навіть не думаючи, хто це може бути і що ще вирішить піднести їй доля.

За дверима стояв той самий неприємний сусід. Мовчки відсунув її, зайшов у квартиру, без запрошення завернув на кухню, сів на табуретку.

– Давай номер своєї карти, – у своєму стилі, не вітаючись, сказав він.

– Що ви… Навіщо?

– Давай, кажу, думати тут будеш!

Оля дістала телефон, зайшла до кабінету банку, продиктувала номер. Похмурий сусід натискав якісь кнопки, отримував підтвердження. Нарешті брязнув дзвінок про прихід коштів.

– Ось, отримуй, чим можу, так би мовити… – він повернувся, щоб піти.

Оля глянула на екран, і застигла – цифри були такими неймовірно величезними, що вона мимоволі потрясла головою: чи не двоїться в очах.

– Зачекайте, що ви, так не можна, це ж… Звідки, чому?

– Дитино, не хвилюйся, – тихо сказав сусід. – Все правильно, у мене з цією підлою недугою, давні рахунки. Вона колись забрала у мене дружину та дочку, і я не дозволю їй забрати ще й твого хлопця. Я продав свою дачу, на неї сусід давно облизувався, а мені вона й не потрібна особливо. Допоможи сину, роби ремонт, живи на повну!

– Як вас звати? – тихо запитала Оля, стискаючи в руках смартфон, і все ще марно намагаючись збагнути, скільки ж пожертвував їм цей дивна, похмурий чоловік з величезною і доброю душею.

— Андрій Васильович, — озвався той, і почав швидко спускатися сходами.

***

Грошей від Андрія Васильовича вистачило на все – допомогти Володі, зробити ремонт, та вирішити житлове питання – викупити частку Павла у квартирі. Діда Андрія, як його тут же охрестили Володя і Віка, буквально за руку вели в квартиру, пригощали чаєм з фірмовим пирогом Олі, наполягали, щоб заходив частіше. Він незабаром став зовсім своїм і Олі з дітями, і у дворі, перестав сваритися на всіх, почав усміхатися, і поступово до нього змінилося ставлення сусідів.

Оля цілком щиро вважає, що він замінив їй батька, саме йому показує своїх кавалерів, які претендують на її прихильність, і не зробить жодного кроку назустріч тому, кого не схвалить добрий чарівник – дядько Андрій…

от Elisa

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *